Chapter 5

¶ Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?

Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!

Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...

Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі!

Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його!

¶ Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі,

бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...

А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу,

Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа,

бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду,

щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених.

Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки,

Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає,

вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!...

І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря,

і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда!

¶ Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари:

Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його!

В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло:

Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча.

Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона.

З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся.

Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.

І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку.

І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі!

І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого!

Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все!