| Chapter 3 |
1 | ¶ Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. |
2 | Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. |
3 | От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. |
4 | От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. |
5 | Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! |
6 | І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. |
7 | Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, |
8 | та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! |
9 | Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. |
10 | Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! |
11 | Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? |
12 | Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи? Солодка вода не тече з солонця. |
13 | ¶ Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням! |
14 | Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, |
15 | це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська. |
16 | Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! |
17 | А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава. |
18 | А плід правди сіється творцями миру. |